8 травня відзначається Всесвітній День Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Цього року виповнилося 95 років з дня утворення Українського Червоного Хреста та 150 років з дня утворення Міжнародного Руху Червоного Хреста. За цей час всі пересвідчилися в необхідності та важливості існування цієї громадської організації.
Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця має своїприхильників й учасників більш як у 175 країнах світу, а це близько 200 млн. волонтерів і працівників.
В Україні рух Червоного Хреста започаткувався в часи Кримської війни 1854-1856 років, під час якої прославили себе сестри милосердя Хрестовоздвиженської громади на чолі з відомим хірургом М. І. Пироговим. Саме цей Великий Лікар вперше у світовій практиці привернув увагу громадськості до необхідності надавати допомогу потерпілим під час бойових дій, незалежно від того, на якому боці вони воюють.
В Російській імперії, до якої входила Україна, в 1867 році було організовано ”Общество попечения о больных и раненых воинах››, пізніше назване Російським Товариством Червоного Хреста, яке очолювала придворна аристократія і, в першу чергу, представники царської родини. Жодне відомство імперії не мало в своїх лавах такої кількості князів, баронів, генерал-губернаторів.
Волинське місцеве управління (туди входила й Житомирська область) Російського Товариства Червоного Хреста було створене у 1867 році. До нього входили княгині Шаховська, Яновська, Ожовська. У 1895 році на кошти, зібрані від пожертвувань окремих людей, вони відкрили в Житомирі лікарню Червоного Хреста на 15 ліжок, амбулаторію. У 1898 році на базі амбулаторії створюється перша поліклініка.
В період першої імперіалістичної війни в приміщенні лікарні розташовується шпиталь Червоного Хреста, який спочатку лікує поранених, а в 1919 році, в зв’язку із встановленням Радянської влади на Волині та ліквідацією Волинського управління Російського товариства, реорганізовується в шпиталь для інвалідів війни.
Згідно архівних документів, Товариство Червоного Хреста на Україні започаткувало свою діяльність 18 квітня 1918 року, коли відбувся Перший з’їзд активістів цього руху. Про це писала газета ”Боротьба” 20 квітня 1918 року. З’їзд обрав організаційний комітет на чолі з доктором П. В. Петровським, якому було доручено справу розбудови Українського Товариства Червоного Хреста та вироблення його статуту.
В 1921 році Червоний Хрест проводить в лікарні реорганізацію: створює хірургічне відділення, відкриває рентген-станцію. З 1924 року лікарню очолює Олександр Федорович Гербачевський, який розгортає відділення на 20 ліжок для лікування хворих на туберкульоз. При лікарні відкривається дворічна школа медсестер, організовуються автомайстерні та майстерні по виготовленню апаратів для фізметодів лікування. Вперше в Житомирі з’являється електроводогрязелікування, застосовується кварцева лампа та діаметрія.
О. Ф. Гербачевський працює не лише над удосконаленням обладнання лікарні, підбором колективу висококваліфікованих і чуйних медичних працівників, але й організовує навчання населення основам медичних знань. То був час боротьби із наслідками голоду й Волинська організація Червоного Хреста відкриває разом з Губкомом та соцзабезом 2 дитячі колонії, дитячий санаторій, утримує дитячу колонію для хворих на туберкульоз дітей.
У 1927-1930 рр. Волинська організація налагодила роботу 90 гуртків першої допомоги у м. Житомирі, 44 - в селах, організувала школу-комуну медичних сестер та загони першої допомоги.
У 1932 році сітка лікувальних установ Житомирського міського комітету Червоного Хреста складалась з однієї лікарні на 45 ліжок, рентген-кабінету, аптеки, магазина санітарії та гігієни.
А на початок 1935 року організація Червоного Хреста вже мала лікарню на 75 ліжок, 2 поліклініки, 2 водолікарні, 2 аптеки, рентгенвідділення, 2 магазини санітарії та гігієни, санаторій для командирського складу Червоної Армії.
На той час Червоний Хрест на Україні мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни.
Все це у 1938 році рішенням Раднаркому було безкоштовно передано Наркомздраву.
На превеликий жаль, архівні матеріали з 1935 по 1944 роки про діяльність організації Червоного Хреста області не збереглися.
У післявоєнні роки головою Житомирської обласної організації був Манзон Ісак Маркович. Пізніше - Олійник Володимир Іванович (1958-1961), в даний час працює в Бердичівській районній лікарні; Шланін Борис Тимофійович (1961-1967) та Портянко Антоніна Іванівна (1967- 1975), які знаходяться на заслуженому відпочинку; Селезньов Микола Михайлович(1975-1978); Супряга Алла Федорівна (1978-1986), в даний час - голова обкому профспілки працівників охорони здоров’я.
З 1986 і по даний час очолює обласну організацію Червоного Хреста Богдан Олександр Володимирович.
Перегортаючи сторінки історії Товариства Червоного Хреста, слід відмітити, що ідеї миру і гуманізму, людяності і співчуття не вичерпалися, незважаючи на війни і багаточисельні конфлікти. І сьогодні Червоний Хрест докладає немало зусиль, щоб зменшити біль та страждання людей, підтримати їх у скрутну хвилину.
Вітаємо всіх членів нашого Товариства, волонтерів, спонсорів, підопічних Червоного Хреста із святом. Бажаємо всім міцного здоров’я, родинного щастя, успіхів в усіх добрих справах милосердя!
Ірина ВОЛОТІВСЬКА, в.о. голови районної організації Товариства Червоного Хреста
Предлагаем фото и видеосъемку свадебных церемоний, Love Story, детские праздники, утренник, день рождения, юбилей, корпоратив, венчание, крестины, любые праздники, события, мероприятия. Также семейная, портретная, детская, школьная, репортажная, предметная, рекламная фото и видеосъемка, фотосессии, выпускные альбомы. Услуги видеомонтажа, пост-обработка, титры, музыкальное оформление, спецэффекты, изготовление видеоклипов и видеороликов, рекламные видеоролики, презентационные видеоролики, корпоративные фильмы. При заказе фотографа и видеооператора вместе предоставляется скидка. Гарантируем высокий профессионализм и приемлемые цены.
Работаем по всей Украине.
Наш сайт: http://andrushivkastudio.pp.ua
E-mail: photovideostudia@gmail.com
andrushivkastudio.pp.ua
Давно заросли травою окопи... Давно сіють пшеницю на землі, яка горіла і стогнала... Але колишнім фронтовикам і досі болять завдані війною рани. Традиційно напередодні свята Великої Перемоги вихованці старшої групи дитячого садочка «Сонечко» (м. Андрушівка) зустрічалися з ветераном Великої Вітчизняної війни Й. В. Лоханським. Дітям було цікаво слухати розповідь сивочолого ветерана про визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників. Потім разом з вихователями та Йосипом Володимировичем малюки побували біля могили розстріляних мирних жителів, на Алеї Слави, біля обеліска Слави та біля меморіальної дошки С. Е. Вобяну і скрізь поклали букети живих квітів. Зустріч з ветераном, його розповіді, покладання квітів до пам’ятних місць назавжди залишаться в пам’яті наших вихованців. Але найголовніше, що не зачерствіють їх серця і душі, а пам’ять про переможців у кривавій війні 1941-1945 років буде вічною.
Інна Андрощук,
завідуюча ДНЗ «Сонечко»
В цьому році ми будемо відзначати 70-річчя визволення Андрушівського району від фашистських окупантів. Понад 12 тисяч наших земляків брали участь у Великій Вітчизняній війні, близько 6 тисяч полягли в боях за Вітчизну.
Та, на жаль, лише 1254 з них внесено в 1-й том книги «Переможці», що вийшла з друку в 2010 році. Якось зателефонував мені син ветерана Великої Вітчизняної війни Півня Семена Григоровича Віктор: - Йосипе Володимировичу, знаємо Вас як людину, яка роками збирала матеріали про ветеранів війни. Наш батько, Семен Григорович, пройшов ту війну з боями від першого і до останнього дня, закінчив її в битвах з японцями. Були в батька ордени і медалі, посвідчення до них. На жаль, ми, діти, не завжди розуміли, яка то цінність для прийдешніх поколінь. Згадую, що колись, років 30-40 тому, учні міської школи № 1 разом з вчителями збирали матеріали про ветеранів для музею бойової слави… Можливо, щось Ви знаєте і про нашого батька? Допоможіть… Прикро, що ми не бережемо, не шануємо правду історії. У своїх архівах я розшукав 5 нагородних документів Півня С. Г. - посвідчення про нагородження його медалями. Ці посвідчення збереглись у мене після ліквідації музею в школі в 90-х роках. Через день після нашої розмови прийшов до мене Віктор Семенович за документами батька. Він приніс мені реферат правнучки Семена Григоровича - учениці 5 класу Київської школи І-ІІІ ступенів № 298 Захлібної Софії під заголовком: «Мій прадідусь - ветеран Великої Вітчизняної війни». Чудово оформлена робота проникнута любов’ю і гордістю за подвиги прадідуся, його бойові і трудові звершення. Софійці є ким пишатися. Багато років після війни Семен Григорович працював водієм автобуса в Андрушівському автопарку, брав активну участь у громадському житті. Хор ветеранів війни, в якому він співав, виступав в Андрушівці, в селах району, в Житомирі і навіть у Москві. Нещодавно у відділі освіти райдержадміністрації відбулась нарада директорів навчальних закладів, де я з дозволу начальника відділу С. І. Сословської виступив і порадив їм допомогти працівникам сільських рад виявити односельців, учасників бойових дій, прізвища яких ще не внесені в книгу «Переможці». Орієнтиром щодо кількості фронтовиків, які живими повернулися в село, можуть послужити книги «Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область» та «Переможці». Перша книга вийшла з друку в 1973 році, коли більшість ветеранів ще була жива, а тому наведені тоді дані про учасників війни були більш точними. Кожне село, провівши на війну своїх найкращих синів, не дочекалося багатьох з них. Так, з Антопільської сільської ради пішли воювати 183 чоловіки, загинуло - 99, а повернулося - 84. На жаль, в книгу «Переможці» внесено лише 11 чоловік. А де 73 ?.. І так по кожному населеному пункту. З Бровківської сільської ради воювало 337 чоловік, загинуло 152; Великомошківецької - 423 і 130; Волицької - 232 і 113; Волосівської - 225 і 160; Гальчинської - 420 і 162; Глинівецької - 240 і 128; Городківської - 480 і 178; Забарської - 62 і 26; Зарубинецької - 320 і 117; Іванківської - 208 і 116; Івницької - 492 і 263; Каменівської - 129 і 68; Крилівської - 270 і 90; Лебединецької - 290 і 140; Любимівської - 302 і 148; Малоп’ятигірської - 127 і 63; Маломошківецької - 273 і 120; Міньківецької - 400 і 170; Мостівської - 370 і 159; Нехворощанської - 335 і 147; Павелківської - 322 і 122; Старокотельнянської - 597 і 362; Степківської - 414 і 222; Червоненської - 302 і 120; Яроповицької - 405 і 190; Андрушівської - 895 і 304. Після виходу 1-го тому книги «Переможці» в районі проведено роботу і складено додаткові списки ветеранів-переможців, та, на жаль, ще сотні учасників бойових дій не внесено і в них. Від імені районної організації інвалідів війни вітаю всіх з Днем Перемоги. Згадаймо всіх поіменно. Доки не запізно.
Йосип Лоханський,
голова районної організації інвалідів війни, краєзнавець
Більшість андрушівчан добре знає партизанську землянку, що знаходиться в Городківському лісі, де 14 квітня 1943 року в нерівному бою з фашистськими загарбниками та їхніми прихвостнями-поліцаями, прикриваючи відступ своїх товаришів, мужньо загинули Віктор Філіпський та Юрій Шлапак. Вшанувати їх пам’ять щорічно біля цього святого місця 22 вересня, в День партизанської слави, збираються учні шкіл району зі своїми наставниками, гості з інших районів та обласного центру. З часом землянка зазнала руйнувань. З ініціативи відділу освіти при фінансовій підтримці Андрушівської районної організації ТСОУ та за сприяння лісничого Андрушівського лісництва Ткачука С. В. 19 квітня силами допризовників Городківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вчителів предмета "Захист Вітчизни” та фізкультури Городківської, Гальчинської та Нехворощанської ЗОШ І-ІІІ ст., інструкторів водіння Андрушівської автошколи було проведено реконструкцію цього історичного місця бойової слави - прибрано навколишню територію, поновлено надписи на пам’ятній плиті. Ця акція була приурочена 68-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Вона сприятиме увіковічненню пам’яті героїв та патріотичному вихованню молоді.
Василь БОБЕР,
головний спеціаліст відділу освіти
Є такі професії, які викликають в оточуючих захоплення і особливу повагу. Це - фах вихователя дитячого дошкільного закладу. Він повинен володіти такими якостями, як доброта, милосердя, щирість і ніжність. А найголовніше - любити дітей, прагнути відкривати для них цей великий і цікавий світ. Всі ці якості притаманні Любові Іванівні Гнатюк - виховательці ДНЗ "Сонечко” (м. Андрушівка). Жінка закохана у свою роботу, повністю віддається їй. Вона добре вивчила всіх своїх вихованців, їх звички, уподобання, здібності, а тому знає, чим зацікавити кожного, аби не сумували за батьками, домівкою. Вихователька вміє організувати з хлопчиками і дівчатками цікаві і веселі ігри, конкурси. А тому батьки впевнені, що з їх малечею буде все добре.
Інна Андрощук,
завідуюча ДНЗ "Сонечко”
Знову весна дзвенить голубінню, ніжить теплим вітром, ароматом квітів і молодого листя, співом солов’їв у білій пелюстковій завії. Свято Перемоги для нас усіх пов’язане із весною, народженням та розквітом нового життя. Так хочеться мріяти, милуватися квітами, травами, сонцем, просто насолоджуватись кожним прожитим днем. Розуміємо, що всі, кому випали на долю страшні роки війни, також не хотіли помирати, але віддали своє життя, щоб нам посміхався травневий ранок, щоб линув щасливий сміх дітей і матері були спокійні за долю синів... Багато років минуло з того дня, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов довгоочікуваний мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною - людським життям. Які і де знайти слова вдячності, шани Вам, ветерани? Ні, не словами, а своїми вчинками ми повинні бути гідними продовжувачами справи переможців, що вирвали країну із лап фашистів, своєю хоробрістю і героїзмом, відвагою та безмежною любов’ю до Вітчизни довели всьому світові, що наш народ не скорити. Ми схиляємося у доземному поклоні перед загиблими і нині живими, потом та кров’ю яких щедро зрошена наша українська земля. Ми, нинішнє покоління, у вічному боргу перед Вами, дорогі ветерани, за обірвану війною юність, за мільйони нерозквітлих доль, нездійснених мрій і задумів. Ми вдячні Вам за те, що можемо мріяти, жити, кохати. Дякуємо, шановні ветерани-воїни, за життя, за наше дитинство і юність, за сонце яскраве у високості, за небо блакитне над головою, адже немає більшої цінності, ніж жити на вільній землі. Низько схиляємо голову перед сивочолими фронтовиками за їх великий подвиг, дякуємо за мирне сьогодення, пам’ять про Вашу доблесть житиме у наших серцях.
Іменем сина, що батька не знає,
Іменем батька, що сина не має,
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла,
Іменем пам’яті з роду до роду,
Іменем чесним безсмертного народу
перед Вами ми голову низько схиляємо,
клятві священній навік присягаємо,
ми не дозволимо той жах повторити,
Хочемо в мирі, у щасті ми жити.
Учні 7-Б класу Андрушівської гімназії