Після другого поділу Польщі, що відбувся у 1793 році, разом із землями Правобережної України територія Андрушівщини ввійшла до складу Російської імперії і була включена до складу Волинської губернії за винятком сіл Бровки Перші, Лебединці, Корчмище, Яроповичі, Городище, Війтівці (Мостове), Вербів (Любимівка), які були у складі Київської губернії. Приєднання до Росії не принесло полегшення у становищі наших земляків. Відбувалось дальше посилення феодально-кріпосницького гніту. Малоземелля і безземелля було звичним явищем. Разом з тим, на початку ХІХ століття спостерігається процес занепаду феодальних порядків, зародження і розвитку капіталістичних відносин. Землями в Андрушівці і в навколишніх селах володів граф Бержинський, якому належало 9200 десятин землі. Землі в Червоному і в його окрузі належали графам Грохольським. Селяни відбували панщину, сплачували грошовий та натуральний податки. Поміщики продовжували розпоряджатися долею залежних селян. Це викликало незацікавленість селян у результатах своєї праці і справедливе невдоволення.
Щоб зміцнити кріпосницькі порядки, на Правобережжі, в Литві і Білорусі у 1847 році було введено так звані інвентарні правила. Вони в деякій мірі обмежували свавілля поміщика, який не міг самочинно збільшувати свої володіння за рахунок захоплення селянських земель, панщина обмежувалась до трьох днів. Але поміщики не дотримувались інвентарних правил і продовжували діяти на свій розсуд. У відповідь зростає селянський опір. Селянський рух не обминув і наш регіон. Жителі Котельні підтримали повстанців сіл Любар, Дівочки, Слободище, Турчинівка. Для придушення повстання було застосоване військо. В кінці ХVІІІ століття починає зростати роль Андрушівки у житті краю. У 1798 році тут уже нараховувалось 123 двори з населенням понад тисячу чоловік. На початку ХІХ століття в селі появилися виробничі об’єкти промислового призначення, а саме, винокурня, шкіряний завод, чотири водяні млини. На винокурні застосовувались парові котли. Дальшого розвитку набувало кустарне виробництво, ремесло: гончарне, ткацьке, деревообробне. У 1848 році в Андрушівці почала діяти соковарня, що започаткувала цукроваріння. В регіоні чисельність населення зростає, появилися робітники. На початку 40-х років ХІХ століття спостерігається пожвавлення торгівлі. З 1842 року раз у два тижні в Андрушівці почали проводити торги. Ще одним центром торгівлі в краї була Котельня, яка мала статус містечка. У 1859 році граф Бержинський добився віднесення Андрушівки до розряду містечок. З того часу тут почали проводитись щотижневі ярмарки. В культурно-освітньому плані наш край далеко відставав у І половині ХІХ століття від суміжних регіонів – сучасних Бердичівського, Житомирського, Попільнянського районів. Андрушівщина була у списку повітів, в яких не було зовсім навчальних закладів. В кінці ХVІІІ – І половині ХІХ століття господарство краю, яке ґрунтувалося на кріпосництві, вступило в полосу кризи. Вже у 30- ті роки спостерігаємо поступове зародження виробництв, що застосовували машини, технічні вдосконалення, також пожвавлення торгівлі, а це свідчило про те, що поступово пробивають собі дорогу капіталістичні відносини. Але це був довгий і повільний процес, а наш край залишався однією з відсталих частин Волинської та Київської губерній. Друга половина ХІХ століття характеризується для нашого краю запровадженням капіталістичних відносин. Цьому сприяла аграрна реформа 1861 року, яка привела ще й до розшарування селянства, бо була прямим пограбуванням селян. Селянські наділи на Андрушівщині були визначені в 4,5 десятин (1 десятина дорівнювала 1,0925 га), а викупна ціна за них була 686 крб., що робило недоступним отриати землю основній масі селян. Якщо селянин не виплатив встановленої викупної суми, то змушений був відробляти на користь пана 90 днів. Селяни не хотіли миритися із грабіжницькою суттю реформи і часто повставали. У ІІ половині ХІХ століття відбулися збройні сутички з урядовими військами в селах Івниця, Яроповичі, містечка Андрушівка, Стара Котельня. Аграрна реформа сприяла швидкому розвитку на Андрушівщині цукрової промисловості. Як відомо, що вже у 1848 році в Андрушівці почала діяти соковарня, що започаткувала цукроваріння в краї. У 1865 році було збудовано цукровий завод у Яроповичах і був власністю товариства цукровиків. Справжній переворот у цукровій галузі краю пов'язаний із родиною Терещенків. У 1869 році Артемій Терещенко викупив маєтки у графів Бержинського (Андрушівка) та Грохальського (Червоненський). У 1870 році у Червоному почав діяти цукровий завод, а у 1873 році на базі Андрушівської соковарні було споруджено потужний і високомеханізований на той час завод, на якому у 1874 році працювало 1190 робітників. 1876 рік став роком запуску в дію Іванківського цукрозаводу. Робота на заводі була важкою, а плата низькою. Так, в сезон 1875-1876 років за зміну робітник заробляв від 25 до 60 копійок, майстри за зміну отримували від 1 до 2 крб. Тоді як у керівництва заводу заробітна плата була високою. Зокрема, за 1886 рік директор Червоненського заводу Беренс отримав 11 тис. крб. і 12 пудів цукру. У 1883 році в Андрушівці почав діяти спиртовий завод про що знаходимо повідомлення в матеріалах губернського акцизного управління: «Андрушівський винокурний завод №5 першого округу засновано у 1883 році. Завод належить таємному раднику М.А.Терещенку». Саме приміщення заводу було кам’яне і покрите залізним дахом. Завод був оснащений паровим двигуном. На заводі працювало 55 чоловік. Вся продукція заводу-ректифікаційний спирт, вивозилась за кордон. Крім цукрових та спиртового заводу промисловість краю була представлена борошномельними млинами, кустарними ремісничими майстернями, невеличким шкіряним заводом. Розвиток цукрової промисловості призвів до змін в Андрушівці і селах району. Андрушівка зросла і за кошти Миколи Артемовича Терещенка була благоустроєна. Більшість вулиць вимостили бруківкою, в центрі, біля церкви, був просторий майдан, парк біля маєтку розширено і засаджено новими породами дерев. При Андрушівському заводі діяла лікарня, яка розмістилася у двох невеликих кімнатах з тапчанами замість ліжок. У 1871 році на кошти Терещенка в Андрушівці відкрили однокласне училище, яке протягом перших 25 років закінчило лише 135 учнів, в тому числі 11 дівчаток, серед яких була й Вероніка Морозова одна з перекладачів творів Джека Лондона на українську мову. Однокласне училище Терещенки відкрили і в Червоному. Зазнавали змін й інші населені пункти. Зокрема, Котельня у 1866 році стала волосним центром Житомирського повіту. В містечку нараховувалося 436 дворів, діяв пивоварний завод, 12 приватних крамниць. Як і на початку ХІХ століття, тут раз у два тижні проводилися ярмарки. Немаловажне значення для економіки краю мало будівництво у 1870 році залізної дороги Київ – Одеса, яка пройшла через територію нашого району (станція Бровки Перші). Як бачимо, що капіталізм поступово набуває розвитку в нашому краї, але попри все це Андрушівщина залишалася відсталою національною окраїною.
Бойові дії Першої світової війни (1914-1918 рр.) на території нашого краю не велися, але війна безпосередньо зачепила Волинську губернію, а у її складі й Андрушівщину. Ще 16 липня 1914 року цар Микола ІІ видав указ про призов на дійсну військову службу всіх чинів запасу і про постачання у війська коней, возів, упряжі від населення повітів Волинської та інших губерній. З початком війни на території Волині було оголошено військовий стан. Війна привела до занепаду господарства краю. Для потреб російської армії було реквізовано від 50 до 60 % селянської худоби. На плечі селян ліг тягар утримання розквартированих військових частин. Спостерігається скорочення промислового виробництва і занепад сільського господарства. Різко знизився життєвий рівень народу. До початку 1917 року ціни на товар першої необхідності зросли у 5 разів. У лютому 1917 року в Росії відбулася демократична революція, в ході якої було повалено самодержавство. Революцію в краю зустріли не так бурхливо як в інших регіонах України, але розвиток революційних подій в Києві і діяльність Центральної Ради спричинили вплив на деяке пожвавлення селянського і робітничого руху. Селяни захоплювали поміщицькі землі, вдавалися до масових порубок лісу.
У жовтні 1917 року, в результаті, перевороту, в Росії до влади прийшли більшовики. Уже в грудні цього ж року більшовицький уряд на чолі з Леніним (Ульяновим) розпочав війну проти Української Народної Республіки. В результаті більшовицького наступу війська Центральної Ради були витіснені з території краю і тут було встановлено Радянську владу. Зокрема в Андрушівці вона була встановлена 4 січня 1918 року. Вся повнота влади опинилась в руках ревкомів. Андрушівський волосний ревком очолив уродженець села Нехворощ, колишній балтійський матрос М.І.Попіль. Розпочався процес роздачі селянам поміщицьких земель. Однак, більшовицьке перебування на Андрушівщині було недовгим. Вже 11 лютого 1918 року вона опинилася під контролем німецько-австрійських військ, які прийшли в Україну у відповідності з умовами Брестського договору з Центральною Радою. Однак, з перших днів свого перебування, вони повели себе в Україні не як союзники, а як окупанти. Починається масовий грабунок України. Вивозили все: хліб, вовну, сало, м'ясо, шкури овець, цукор. Не обминула ця доля і наших земляків. Із складів Андрушівського цукрового заводу було вивезено понад 100 тис. пудів цукру. Масове пограбування посилилося у період гетьманської Держави П.Скоропадського. У грудні 1918 року на Андрушівщині встановилася влада Директорії, але спокою не було. Більшовики Росії розпочали нову війну проти України, щоб підтримати в ній своїх однодумців і встановити над нею свій контроль. Україна була втягнута у громадянську війну. В роки громадянської війни в районі по кілька разів в рік мінялася влада. Так, у січні 1919 року влада поперемінно переходила від Директорії до більшовиків і знову до Директорії. У листопаді 1919 року наш край опинився під контролем денікінців, яких у січні 1920 року витіснили більшовики. Було відновлено діяльність ревкому, який допомагав у зборі хліба та продовольства, розпочав втілювати в життя політику «воєнного комунізму»: націоналізацію, продрозкладку, розподіл поміщицьких земель тощо. У 1920 році територія Андрушівщини стала ареною військових дій під час радянсько-польської війни. Польська окупація тривала недовго: з кінця квітня до червня 1920 року. 5 червня Перша кінна армія під командуванням С.Будьонного в районі Попільня-Бровки здійснила знаменитий «Житомирський прорив». В краю було остаточно відновлено Радянську владу. Заново було створено ревкоми, волосний комітет, а в селах комітети незалежних селян. Розпочалися соціалістичні перетворення. У відповідності з Декретом про націоналізацію цукрової промисловості від 16 травня 1920 року у серпні було націоналізовано Андрушівський, а згодом Червоненський та Іванківський цукрові заводи. Під школу було передано приміщення маєтку М.Терещенка. 20-30-ті роки в історії нашого краю не можна оцінити однозначно. З одного боку ми маємо незаперечні успіхи, а з іншого спостерігаємо всі жахи сталінського тоталітарного режиму, що остаточно утвердився у 1929 році. Після націоналізації цукрових заводів відбувається їх модернізація, що значно підвищило їх потужність. Заводам було передано значні площі колишніх поміщицьких земель, що зміцнило їх сировинну базу. На кінець відбудовного періоду став до ладу спиртовий завод. Поряд із піднесенням промисловості краю починається процес соціалістичної реорганізації сільського господарства. Партійні осередки ведуть агітацію за колективні форми господарювання на селі. Вже у 1922 році було організоване сільськогосподарське товариство в Андрушівці. У 1924 році в Старій Котельні на хуторі Ліски утворилася сільськогосподарська артіль «Вільна праця», в 1927р.-товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). ТСОЗи існували також у селах Забара, Зарубинці, Яроповичі, Мала П’ятигірка, Великі Мошківці. Крім сільськогосподарських артілей і ТСОЗів поширеними були комуни. Так, у 1923 році у селі Вербів (нині Любимівка) було організовано дві комуни «Промінь» і «Вінок», у 1926р.- «Нове життя» у Крилівці. У 1929 році почалася суцільна колективізація селянських господарств краю. В Котельні виник колгосп «Нове життя», а вже на кінець 1930 року в селі існувало чотири колективні селянські господарства, що об’єднали 67 % селянських дворів. Протягом 1929-1930рр. в Андрушівці було організовано колгоспи «VІ з’їзду Рад» та імені Т.Г.Шевченка. Організатором колгоспу «VІ з’їзду Рад» став Р.П.Огороднійчук. До середини 30-х років колгоспи були організовані в усіх селах району. Для обслуговування колгоспів в районі було створено машинно-тракторні станції (МТС) в Андрушівці, Старій Котельні. Процес колективізації проходив у гострому супротиві з боку середніх і заможних селян, які не хтіли йти в колгосп і таким чином втратити нажите важкою працею майно: худобу, птицю, реманент тощо. Станом на 10 жовтня 1930 року в районі було 34 колгоспи і одна комуна. При цьому восени цього ж року не було створено жодного колективного господарства. На початок 1931 року в колгоспах було менше 50 % селянських господарств, що свідчило про небажання селян йти в колгоспи. Щоб загнати селян у колгоспи, індивідуальним господарствам доводили дуже високі плани по хлібозаготівлі. Так, в інформації Андрушівського районного партійного комітету «Про хід і наслідки виконання господарсько-політичних кампаній» станом на 10 жовтня 1930 року підписаний секретарем Андрушівського райпарткому Євдощуком, зазначається, що в районі «виявлено 170 куркульсько-заможніх господарств, що складає 1,05 % до загальної кількості господарств в районі. Для цих господарств було завдання здати 8230 цнт. зерна, що складає 9,1% до загального річного плану». Звичайно, виконати такі високі завдання було не під силу індивідуальникам. Доля їх була одна: ярлик «ворог народу», розкуркулення і висилка в Сибір. Щоб догодити Московському керівництву, районне партійне керівництво доводило дуже високі плани хлібозаготівлі і до колгоспів. Про це свідчить позиція секретаря Нехворощанського партосередку Палія, який відкрито виступив проти контрольної цифри хлібозаготівлі і вказав на її нереальність. Висновки поступили негайно. Попіля звинуватили у зв’язках з куркульськими елементами і виключили з партії, а партосередок розпустили. Нереальність доведених планів хлібозаготівель підтверджують також цифри про їх виконання. На жовтень 1930 року по окремих селах реальне виконання плану хлібозаготівель було слідуючим: Андрушівка – 31%, Вербів (Любимівка) – 30%, Війтовці (Мостове) – 34%, Степок – 20 %, Івниця – 22%, Іванків – 16%. Завищені плани грабували село і воно стояло на грані голоду. Перші ознаки голоду в краї проявилися вже у 1932 році. Пік голоду припав на Житомирщині на весну 1933 року. Знесилені голодом люди харчувалися травою, листям, корою молодих дерев, іншими непридатними для їжі сурогатами. Масовими стали захворювання на дизентерію, яка викликала високу смертність. В селах Андрушівського, Бердичівського, Попільнянського, Ружинського районів тіла померлих днями лежали на вулицях, дорогах, в хатах, так як спеціальні команди не встигали їх підбирати і хоронити. Померлих звозили в качати, прикривали соломою, а то й без неї, присипали землею. Документи свідчать, що у Бердичівському районі померло 29% від загальної кількості населення, в Чуднівському – 27% і відмічають високий рівень смертності в Андрушівському, Попільнянському та Ружинському районах. Лише у 1934 році голод у краї відступив. На плечі трудящих району міг ліг також тягар позик, які проводилися під гаслом «П’ятирічку в 4 роки!». За планом 1930 року необхідно було реалізувати позики на суму 221445 крб., але станом на жовтень цього ж року було лише 34 % виконання плану. Контрольні цифри доводилися і на відправку молоді на новобудови перших п’ятирічок. На кінець 30-х років в селах району було остаточно завершено колективізацію, колгоспи почали зміцнюватись, зросла їх продуктивність. В колгоспах підтримали почин шахтаря О.Стаханова та М.Демченка. Колгоспниці Л.М.Крошко, К.І.Дубовик та Х.С.Галушко стали першими п’ятисотенницями, виростивши по 500 цнт. цукрового буряка з гектара. Це були високі показники, бо закономірною була врожайність 250-300 цнт. буряків з гектара. Почин колгоспниць із Старої Котельні підтримала буряківниця Н.В.Рудюк з колгоспу імені Т.Г.Шевченка. У 20-30-ті роки в Андрушівському районі відбулися значні зміни в освіті і культурі. З утвердженням більшовицької влади, вже у 1920-1923рр. в більшості сіл району були відкриті початкові школи, які в першій половині 30-х років були реорганізовані у семирічні трудові школи. Андрушівські школярі у 1920 році дістали чудовий подарунок. Під школу було передано приміщення маєтку М.Терещенка. у 1924 році тут навчалося 390 учнів. У 1934 році школа стала десятирічкою. Середні школи у 30-ті роки були відкриті у Бровках, Степку, Яроповичах (1934р.), Червоному (1935р.), Городківці (1937р.), Вербові (1939р.). в Андрушівці діяла педагогічна школа, яка готувала вчителів для сільських шкіл. Для підготовки робітничих кадрів для цукрових заводів було організовано школу ФЗУ, яка лише у 1932 році випустила 67 кваліфікованих робітників для цукрової промисловості. Серед дорослого населення були організовані курси лікнепу, де навчали елементарної лічби і грамотності. Такі курси організовувались навіть для сезонних робітників при Андрушівському цукрозаводі. Центром культурного життя в Андрушівці був заводський клуб, в якому було створено драматичний гурток імені Т.Г.Шевченка у 1922 році. Аматори ставили п’єси М.Старицького, М.Кропивницького, О. Островського, У.Шекспіра. режисером драмгуртка був С.М. Карпенко. Самодіяльні артисти свої вистави ставили у селах району і мали неабиякий успіх. У 1929 році було збудовано будинок культури цукрозаводу, замість клубу, що згорів у 1927 році. Наприкінці 30-х років в багатьох селах були клуби, 1-2 рази на тиждень приїздила кінопересувка. В самій Андрушівці було 3 бібліотеки, кінотеатр. 30 листопада 1931 року почала виходить районна газета «Соціалістичний шлях» (з 1965 року «Шлях до комунізму», а нині «Новини Андрушівщини»). 22 червня 1941 року мирне життя нашого народу перервала війна.
На зоряному небі з’явилася мала планета під назвою Berdychiv. Її номер – 159181. Таке відкриття зробили нещодавно у приватній обсерваторії села Гальчин Андрушівського району. Її директор Юрій Іващенко говорить: для допитливих та захоплених астрономією двері обсерваторії завжди відкриті. Ідея створити її виникла понад 10 років тому.
Юрій Іващенко, директор Андрушівської обсерваторії: "У 1997 році виникла ідея спорудити свою невеличку обсерваторію на землі, де я народився, - в Андрушівці. І таким чином почали реалізовувати цей проект. За 3 роки закінчили будівництво обсерваторії. Презентація для Української астрономічної асоціації відбулася 12 квітня 2001 року. Цю дату ми вважаємо днем відкриття обсерваторії".
Обсерваторія спеціалізується на вивченні динаміки малих небесних тіл. Отримане через телескоп зображення передається у лабораторію для комп’ютерної обробки. Далі через Інтернет воно потрапляє до Центру малих планет Міжнародної астрономічної спілки у Гарварді. Віддаючи данину малій Батьківщині, відкриті космічні тіла дослідник із приватної обсерваторії назвав Андрушівка, Житомир, Верхівня та Гальчин. Бердичеву він особливо симпатизує.
Юрій Іващенко, директор Андрушівської обсерваторії: "Бердичів - це висококультурне історичне місто. Тим більше - наш сусід. Тому вибір був однозначний. Це має бути Бердичів!"
Єдина в Україні приватна обсерваторія продовжує вишукувати невідомих космічних «мандрівників». Юрій Іващенко очікує на офіційне підтвердження з Гарварда про відкриті ним нові астероїди.
Юрій Іващенко, директор Андрушівської обсерваторії: "На сьогодні наші досягнення - 90 відкритих малих планет Сонячної системи. Головні відкриття ще попереду".
Обсерваторію Юрій Іващенко називає місцем, де збуваються його мрії. Він чекає на нових дослідників, які підтримають його справу.
Вікторія Кучерява
Найменування пам'ятки: Місце (землянка), де жили партизани–підпільники диверсійної групи під командуванням Богорада І.Д.
Адреса: Україна, Житомирська обл., Андрушівський район, с. Городківка, Городківська с/р, в лісі Андрушівського лісхозагу
Охоронний номер: 2593
Рік: 1975
№ рішення про взяття на державний облік: № 52 від 04.02 1988 р.
Найменування пам'ятки: Пам'ятник воїнам–односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни
Адреса: Україна, Житомирська обл., Андрушівський район, с. Нехворощ, Нехворощанська с/р, в центрі
Охоронний номер: 2597
Рік: 1978
№ рішення про взяття на державний облік: № 52 від 04.02.1985 р.
Найменування пам'ятки: Братська могила радянських воїнів. Поховано 21 чоловік
Адреса: Україна, Житомирська обл., Андрушівський район, с. Корчмище, Степківська с/р, на громадському кладовищі
Охоронний номер: 2595
Рік: 1960
№ рішення про взяття на державний облік: № 52 від 04.02.1985 р
Найменування пам'ятки: Пам'ятний знак воїнам–односельчанам, загиблим у Великій Вітчизняній війні
Адреса: Україна, Житомирська обл., Андрушівський район, с. Жерделі, Каменівська с/р, в центрі
Охоронний номер: 2599
Рік: 1982
№ рішення про взяття на державний облік: №52 від 04.02.1985 р.